Trekk

Я думав, що ніколи не стану наркоманом


Я думав,= що= ніколи= не= стану= наркоманом

В Україні, за даними міністерства охорони здоров’я, виробляється понад 90 мільйонів доз трамадолу, тоді як потреби хворих складають лише 4 мільйони. Трамадол є препаратом, що формує сильну фізичну та психічну залежність. Будучи частковим опійним анальгетиком поряд із знеболюючою дією, він має здатність впливати на свідомість, емоції, викликати звикання й наркотичну залежність (наркоманію), навіть при медичному застосуванні (тривалому). При немедичному ж його застосуванні (зловживанні), залежність виникає значно швидше. Власне через цю здатність група лікарських засобів, до яких належить трамадол, носить назву «наркотичних» анальгетиків. Вражає, що від усієї кількості виробленого трамадолу тільки 12% реалізується через аптеки. У Міністерстві охорони здоров’я переконані в необхідності введення квоти на виробництво трамадолу. Утім, уже зараз з’являються аналоги цього препарату, склад яких дещо змінено, але ефект від вживання залишається таким же само.

Разом з тим в українському суспільстві панує неприйняття проблеми наркоманів, своєрідне вигнання їх. І заходи щодо їхньої реабілітації майже не проводяться, принаймні на загальнодержавному рівні.

Серед причин виникнення й розвитку наркоманії найчастіше називають особливості характеру, психічні і фізичні розлади, вплив різних соціальних чинників.

- Я ріс і виховувався в родині робітників. Ходив до школи. Жив, як і всі хлопчаки. У 12 років перший раз покурив окурки. Звісно, мене присоромили за це, на шкільній лінійці перед усіма, як було прийнято за радянських часів. Природно, що така демонстративність робила дитину більш жорстокою, далі в моєму житті це проявилося. Потім хотілося утвердитися на вулиці, де я по суті виховувався. Уперше спробував наркотики, коли мені було 15 років, — розповідає Віталій – колишній наркоман, який уже 8 років живе без наркотиків і допомагає іншим позбутися цієї залежності. – Потім була служба в армії. До цього часу вживання наркотиків для мене було своєрідною формою філософії чи щось на зразок цього. Хоча в принципі, я просто намагався втекти від відповідальності. Коли виникала депресія, щось не виходило, я коловся, і таким чином на певний час відходив від проблем. Коли повернувся після армії додому, був дуже здивований. Це були 1993-94 роки. У той час наркотики почали фактично відкрито продавати. На вулиці я зустрічав людей, про яких ніколи б не подумав, що вони можуть вживати наркотики. Для мене вони були такими собі „безневинними овечками”, завжди тихими, спокійними. Тоді я зрозумів, що наркотик не вибирає. Якщо для мене й моїх друзів – це була якась мода, стиль, то для ці люди жили інакше. Наркотик можна було без проблем придбати навіть на заводі в нічну пору доби. Життя тоді для мене було досить безклопітним. Я думав, що ніколи не стану наркоманом і, коли захочу, тоді й уколюсь, захочу – не буду. Але наркотик уміє вичікувати. Звичайно, почалася залежність, розруха в житті, кримінальний досвід, тому що дозу потрібно було за щось купити. Потім, коли вийшов на волю, роки півтора-два тримався. Але знову ж таки пустоту, що залишилася, заповнював якщо не наркотик, то алкоголь. Одне замінювалося іншим.

Відтак наступив дуже складний в моєму житті період. Мені тоді ледве виповнилося 26 років. У мене почала розвиватися дистрофія, проявлялася булемія. Щоб з’явився апетит, мені спочатку потрібно було прийняти наркотик. Організм був в абсолютно виснажений. Тоді я вирішив звернутися до Бога. На той час я вже багато перепробував у житті. У душі вірив у Бога, вирішив покаятися.

Зараз у мене враження, що ніколи не пробував наркотиків. Я живу нормальним повноцінним життям і радуюся цьому.

- За вісім років у Вас жодного разу не виникало бажання уколотись?

— Знаєте, бажання були, але не було устремління, жаги. Відверто кажучи, кілька разів у мене були зриви, але, на власний подив, я просто не відчував кайфу. Навпаки, було враження, що в мені щось чужорідне, якийсь бруд. Я зрозумів, що потрібно повністю викреслити наркотики зі свого життя.

- На Вашу думку, що має бути основним, щоб вийти з наркотичної залежності?

— Бажання повинно бути. Вибір людини повинен бути усвідомленим і вільним. Господь нам постійно пропонує вибір. Людина, яка вживає наркотики, повинна кинути своє життя на терези, зважити всі „за” і „проти”, вирішити, як вона хоче жити. Лікування наркомана, який сам не хоче кинути, ніколи не буде успішним.

- Кажуть, що потрібна ще й сила волі. Адже є багато людей, які хочуть кинути, елементарно, палити, не палять рік-два й знову починають.

— Я не можу сказати, що в мене величезна сила волі. А щодо куріння, то, пам’ятаю, коли перебував на реабілітації, ми пообідали й у мене виникло дуже сильне бажання покурити. На той момент я палив протягом 14 років. Я підходив до служителів реабілітаційного центру й говорив, що хочу кинути курити, але разом з тим є інше бажання. Це було надприродне чудо – за мене помолилися. Було враження, що з мене, ніби пилососом, витягнули щось. Можете не вірити. А трохи згодом ми вийшли на двір там була клумба з різними квітами. Я вперше побачив наскільки вони яскраві, красиві, і відчув аромат тих квітів усіх разом, і кожної квітки окремо. Так я кинув палити.

Узагалі, як кажуть, під лежачий камінь вода не тече. Потрібно робити спроби, прагнути до здорового життя. Жодне медикаментозне лікування не допоможе людині, яка не хоче вийти із залежності.

- Чого б Ви пожали людям, яким проблема вживання наркотиків знайома з власного досвіду, які хотіли б вийти із цієї залежності?

— По-перше, побажав би всім людям узагалі не вживати наркотики. Наркоманами не стають одразу. Людина відчуває кайф тоді, коли неодноразово відчувала наркотичну ломку. Разом з тим, людина, яка пробує легкий наркотик, обов’язково приходить потім до вживання тяжчого. Тим, хто прагне викреслити зі свого життя наркотики, хочу побажати, щоб вони не втрачали надію. Є Бог, який любить усіх. Якщо Він допоміг мені, то допоможе і вам.

Зараз Віталій допомагає наркоманам, які прагнуть позбутися залежності, працює з ВІЛ-інфікованими, проводить групи підтримки в центрах реабілітації міста Біла Церква, що на Київщині.